Карл Юнг і майбутнє свідомості.

Ця книга виникла з подвійної вірності. З одного боку, інтелектуальної та символічної вірності Карлу Густаву Юнгу, одному з найбільших дослідників психіки ХХ століття; з іншого боку, вірності еволюції самої думки, яка не може зупинитися перед жодною формулюванням, хай яким геніальним воно не було.
Гіпотеза, що лежить в основі цих сторінок, проста у своїй формулюванні, але радикальна у своїх наслідках: юнгіанське колективне несвідоме є вирішальним, але не остаточним етапом більш широкого еволюційного процесу людської свідомості, який сьогодні можна переформулювати як Поле Свідомості.
Юнг мав сміливість вийти за межі індивідуальної психіки, запровадивши ідею існування універсального психічного виміру, спільного для всього людства, структурованого в архетипи та доступного через символи, сни та міфи. Цим кроком він остаточно зруйнував ілюзію ізольованого, автономного та самодостатнього розуму. Однак він сам залишив відкритим фундаментальне питання: що, зрештою, є цей колективний вимір? Чи це лише психологічний факт , чи він вказує на глибшу структуру реальності?
У ті ж десятиліття, коли Юнг розробляв аналітичну психологію, квантова фізика руйнувала механістичну парадигму природи, показуючи нелокальний, взаємопов'язаний, імовірнісний і напрочуд чутливий до спостереження Всесвіт. Матерія, енергія та інформація перестали бути твердими та відокремленими сутностями, даючи змогу виникнути ідеї реальності, що розуміється як поле. Саме в цю історичну конвергенцію - психологічну, фізичну та філософську - вписується ця робота.
Головна теза книги полягає в тому, що перехід від колективного несвідомого до Поля Свідомості є не лише теоретичною еволюцією, а й синхроністичною подією в юнгіанському розумінні цього терміна. Це не простий причинно-наслідковий ланцюг ідей, а поява нової форми розуміння, коли внутрішні та зовнішні умови дозрівають. Згідно з теорією синхронічності, значення може діяти як принцип упорядкування реальності нарівні з причинністю. Ця книга досліджує можливість того, що еволюція людської думки також підпорядковується, принаймні частково, цьому принципу.
Тоді постає питання: чи можливо, що свідомість чинить певний тиск у напрям